"Освячений Духом животворящим" (Роман Петрук, художник, член НСХУ, учень Миколи Стороженка)
Image 01

Вогонь божественного провидіння горів у його чутливому серці і обігрівав душі учнів, колег, усіх кого він знав. Таким був код життя Вчителя і він гідно ніс ту свічу Любові, якою наділив його Всевишній. Він умів вчути той голос, що відкривається тільки обраним, що офірою життя плекають простір духовний, стаючи для інших джерелом віри, натхнення, любові. Проникливий образ… Глибинне слово… Відкрите серце… Надмогутній талант… Душевне тепло… Духовний світ… Надзвичайна працьовитість…Невичерпна енергія… Неймовірна скромність… Всеохопна любов до людини, природи, до всього живого… Національна закоріненість… Шевченків «Кобзар»… Святе письмо… Просвітленість…

Доторкнутись до Божественного випадає не кожному. Такий подарунок доля дала людині від Духу Святого – Миколі Стороженку.

Микола Андрійович Стороженко – народний художник України, живописець, графік, академік Національної академії мистецтв України, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка – наш дорогий Учитель, народився осіннім днем вересня 24, року 1928 в селі В’язове Конотопського району Сумської області. Хоча дитинство його було непросте (війна, голодомори, репресії й розкуркулення родини), та не малювати він не міг. З найменших років його вело оте «Щось», чого він навіть сам собі не міг пояснити. І він віддався повністю тому мистецтву, яке звуть образотворчим, результатом чого стали шедеври світового масштабу, які мають і велике національне значення.

Нам випала честь жити в час, коли створені геніальні розписи купола Пресвятої Трійці у церкві Миколи Притиска, що на Подолі у Києві, де Вчитель днював і ночував, Інституту фізики НАН України під назвою «Осяяні світлом», мозаїка «Україна скіфська – Еллада степова» (наймасштабніша в Україні), графічні роботи до творів письменників України та світу (Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Стельмаха, І. Франка); варто відзначити «Болгарські народні казки», «Українські народні казки», величезне полотно «Передчуття Голгофи», у якому закодована мораль майбутньої еліти. Також варто сказати і про останню незавершену роботу, присвячену 200-літтю Шевченка (кольоровий картон, розміром понад 3х3 метри, над яким Учитель працював не один рік, який за художньою цінністю є самостійним твором, так само, як і незакінчений шедевр Леонардо да Вінчі «Поклоніння волхвів». Микола Андрійович проводить незриму вертикаль, де Шевченко порівнюється з Пеліканом, який, поставши над ворогом, розпинає себе і кров’ю животворящою воскрешає націю. Таким Пеліканом є для України, її культури і Микола Андрійович. Майже щодня він працював у майстерні, де в абсолютній тиші творив свого Шевченка – не такого, як усі звикли бачити на численних портретах чи ілюстраціях. Стороженко вбачав у ньому «плоть од плоті і кров від крові», офіру, вище покликання людини на цій землі.

Учитель понад 20 років працював над втіленням «Кобзаря», якого він осягнув містичним видінням, створивши 42 роботи, до яких він написав ессеї і внаслідок чого вийшла у світ велика його книга «Мій Шевченко».

Чималу частину життя художник віддав викладацькій роботі. Створення ним Майстерні живопису і храмової культури (МЖХК) при Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) у 1994 році є надзвичайним, можна сказати, унікальним явищем сьогодні, адже багато храмів відновлюються, відбудовуються, реставруються. В будівництві храмів і їхньому оздобленні важливим є утворений ланцюг в культурі стилю, що має національні ознаки, врахування досвіду та надбань попередніх поколінь.

Формування художників, здатних бути співтворцями сакральної культури сьогодні відбувається в Майстерні живопису і храмової культури (МЖХК) при НАОМА під керівництвом Миколи Андрійовича Стороженка. Створена програма курсів навчання у Майстерні: академічна програма вивчення натури, аналітичне копіювання творів сакрального мистецтва, студіювання складок, розробка проекту іконостаса, що виховує мислення і є шляхом до написання дипломної ікони на IV курсі, а пізніше і для роботи над дипломним проектом на VI курсі навчання в Академії. Тут надзвичайно гостро проявився талант Учителя, керівника, який уміє згрупувати своїх учнів і спонукати до мислення, виховати цілісне бачення, усвідомлення і розуміння того, що ти робиш, що таке мистецтво сьогодні, яким чином підійти до вирішення проблем творчості. Сам процес навчання у Майстерні, педагогічний аспект, взаємини між поколіннями досвідчених художників-викладачів (О. Соловея, І. Пилипенка, О. Цугорка – учнів Миколи Андрійовича), керівником Майстерні та студентами, що здобувають фахову підготовку, виховують художника із глибинним розумінням професійним і високим рівнем майстерності. Окрім виконання академічної програми введені заняття з технології середньовічного живопису, аналітичне копіювання кращих зразків Візантії та бароко, вивчення технології матеріалів живопису, стінопису, іконопису. Відбуваються постійні бесіди, що збагачують світогляд студента, привчають до відповідального ставлення до роботи. Надзвичайно важливим завданням з композиції є розробка ескізів авторського проекту іконостаса, де опираючись на досвід попередніх віків, студент має можливість експериментувати з фактурою (матеріалом), гамою твору, стилістичними особливостями, дотримуючись певних структурних канонів. Адже, виконання окремої частини іконостаса (ікони) неможливе без мислення в цілому. Іконостас – це твір синтетичного характеру. Тому завдання на композиційні вирішення іконостаса є надзвичайно корисними і розвивають цілісне бачення. Бо мистецтво, як за часів Єгипту, не є процесом висловлення егоїстичного «Я» через твір художника, а це часово і просторово осмислений рух на створення узагальненого образу у віках.

Про що йдеться? Художники, які працюють у групі повинні мислити єдиним цілим в ім’я задуму та мети. Як колись було (при будівництві великих храмів, культових споруд): роботу починав один, вів другий, а закінчував третій. А в результаті ми можемо споглядати великі шедеври мистецтва архітектури. Тому був обраний шлях на створення стилю, що має свої естетичні та національні ознаки, з опорою на основні засади бароко. Для Миколи Андрійовича надзавданням було згуртувати студентів в єдину команду.

Практично кожного дня велися живі розмови про мистецтво, консультації з Миколою Андрійовичем Стороженком. Людиною, яка присвятила все своє життя Мистецтву, пошукам виражальних засобів художньої форми. Він завжди говорив, що зміст без форми немає значення, що головне – не ідея твору (літературна), а ідеологія, як вище розуміння суті. Це дуже важливо, бо живий досвід Учителя – це те, з чим не зрівняються жодні книжні знання, а живе спілкування з такими людьми, як Стороженко Микола Андрійович якраз і формує світогляд майбутнього художника.

Принцип метафізичного компонування, що є вищим розумінням матерії, закладений як в академічних постановках Майстерні, так і в розробках ікон та іконостасів. Це принцип, коли форма звучить – співає – діє, підсвідомо зачаровуючи глядача, проникаючи в підсвідомість. Бо як передати дух через зоровий образ невідомо. Але відомо те, що пропорція кожної плями в співвідношенні до цілого і одна до одної творять дійство, що називається твором мистецтва. Досвід, набутий студентами, штудіюванням складок на манекенах завжди ставатиме їм у пригоді упродовж усього життя. Складка за Стороженком – «цвіт на «тілі» квітучої вишні – постаті. Постать людини і світ увесь заквітчано цвітом рясним – складкою. Функція складки – це те, до чого ми звикли. Але вона – не рабиня функції. Вона, як сімнадцятилітка, тремтливо, бурхливо в’ється по об’єму форми, складка стає формою у формі, творить систему живого дійства, може, таємничого, а, можливо, містично-загадкового. Стороженко вивершував Пінзеля, кажучи, що в складках його скульптур «дух, що тіло рве до… духу».

Учитель вважав, що між складками ефір – це «вітер» без напрямку, що в процесі роботи найпочесніше опрацювати не складку, а ефір, шукати динаміку глибини в глибинах, рух метафізичний. Надавати уваги рефлексам, а саму складку – форму – ставити в контекст симетрії, масштабу і кута – до об’єму цілого, забезпечивши їй тим життя одухотвореного звучання, як звуки музичного руху бахівського багатовимірного простору.

Вступає в дію фаховий рівень підготовки митця, визначення його як майстра – фахівця. А навчання під керівництвом такого художника стало унікальним досвідом в житті кожного учня.
Микола Андрійович Стороженко надзвичайно чутливо підходив до постановки завдань, які на перших етапах роботи формували в учнів уявлення про поетапний рух від цілого до деталей. Надзвичайна відданість Учителя формувала в учнів почуття відповідальності до виконання роботи, коли він власним прикладом показував, що таке бути Художником.

Микола Андрійович щиро ділився власним досвідом роботи в екстер’єрах та інтер’єрах, а це і розпис куполу Пресвятої Трійці (барабан, баня, паруси, чотири центральні стовпи), енкаустичні розписи в Інституті теоретичної фізики, робота над мозаїкою в Лазурному, де кожне художнє вирішення диктувало нові знахідки в матеріалі.
Колір за Стороженком – не є фарбою. Це символ, який озвучує предмет у просторі. Матеріалізує і дематеріалізує, має своє тіло. Це духовна субстанція, прояв Божественного на землю. Не можна уявити світу без кольору. Адже тон (біле – чорне) відповідає за культуру глибинних почуттів духовних, а колір – проекція душі. Коли колір взаємодіє з тоном твориться гармонія. А гармонія – це вище, що може бути.

Не був Микола Андрійович байдужим і до світогляду Ієроніма Савонароли, який сповідував повну внутрішню відданість мистецтву через зовнішні матеріалізовані – намальовані речі. Він був проповідником ідей чистоти мистецтва, щоб художники не творили сміття, а лише великий духовний капітал.

Традиція, а головне дух бароко, супроводжувала художника упродовж життя. Все зважене, обдумане і обґрунтоване Учителем. Нічого випадкового у програмі його Майстерні немає. Чи то ідея куба, чи – метафізичний трансмобіл, про який навіть Микола Андрійович говорив пошепки. Його чималий досвід показує кожному на що здатна людина, коли вона постійно творить, живе мистецтвом і небайдужа (!).

Школа як ланцюг, утворена взаємозв’язком поколінь, з урахуванням кращих традицій і досягнень епохи й переосмислення її в «нео» (необароко, неовізантизм). Вищою формою мистецтва сьогодні (в час коли вже все було) стає неосинтетизм, так званий рух по колу. А коло – вічність.

Школа Миколи Стороженка унікальна тим, що досвід, здобутий під керівництвом такого Художника, ставатиме у пригоді протягом усього життя. Бо головне – це вміння згуртуватися в єдину сильну творчу команду однодумців задля втілення поставленої мети у мистецтві. Так у живому організмі Майстерні відбувається творення школи, де утворюється ланцюг поколінь, так звана «естафета» від Вчителя до учня у ставленні один до одного і до образотворчого мистецтва зокрема.

Важливе значення для Миколи Андрійовича мало слово. Він перебував у постійному діалозі з Шевченком, Леонардо да Вінчі, Ель Греко, Пінзелем… а тепер і ми, ті, хто знав його, будемо у вічному діалозі з Миколою Стороженком, бо слова його незабутні, а твори його вічні і сучасними будуть завжди, адже теми, які він порушував – загальнолюдські і просторово необмежені. Вони сповнені любові до людини, написані кров’ю, в них «нема зерна неправди». Патріот, батько, великий художник, геній, Вчитель – усе це належить сказати про Миколу Андрійовича Стороженка.