Image 01

Минув рік, як помер художник Микола Стороженко.

А чи помер він? Для мене він є, як є українська культура, як є Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Утаємничений жрець-Трисмегіст, нерозгаданий своїми сучасниками, незрозумілий своїм Генієм мистецтвознавцям, колегам по цеху. Істинний Вчитель, філософ Дао, через серце і душу якого пройшли сотні учнів, що згодом стали провідними європейськими художниками. Врешті, унікальна мистецька школа, створена ним існує й розвивається. Близький друг Орфея, Гермеса, Леонардо да Вінчі, Пінзеля, Сковороди.

У мистецтві для нього не було таємниць, він все знав, а головне – розумів і міг пояснити. Свої твори будував за законами Вічності і за відношенням до неба. Великий син України, тематика творів якого нероздільно пов’язана з її землею, народом. Його внутрішня екзальтація, вогонь серця, сила магнетизму духу зачаровувала всіх, з ким йому доводилося спілкуватись.

Чи належить Микола Стороженко до найвидатніших художників світу? Так! У монументальному мистецтві не гірше, ніж «мексиканці», – рівень Феофана Грека і Джотто. У станковому живописі – досконалість художників епохи Відродження. У графіці – неперевершена вивіреність лінії і плями найзначніших митців-авангардистів ХХ ст. Створив цикл графічних творів до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка – найкращий за всю історію українського мистецтва. Його особистість і творчість непідвладні плину часу, бо його мистецькі ідеї вічно живі, вони вібрують і плодоносять, бо належать не тільки українській, а й світовій культурі.

Востаннє я зустрівся з ним у Києві, на Хрещатику, як виявилося за день до його смерті. Ми розмовляли, Микола Андрійович провів мене до метро. Потім, попрощавшись, я пішов до ескалатора. Обернувся, а він стояв і дивився мені услід…

Володимир Войтович