Image 01

Про Миколу Андрійовича Стороженка я вперше почув в кінці 80-х років. Тоді не думалося, що минуть роки і доля подарує можливість зустріти його разом з учнями в Івано-Франківську. Не знав, бо не міг знати, що будемо в дружній атмосфері пити зелений чай в моїй майстерні і розмовляти про мистецтво.

10 березня 2015 року до Івано-Франківська прибула поважна делегація Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури на чолі з Маестро. З вчителем прибули Іван Пилипенко, Олесь Соловей і Остап Ковальчук.

Вони приїхали ранковим поїздом, близько 5.30. Поселилися в апартаментах Будинку вчених. Два дні перебування в Івано-Франківську були насичені подіями. В кабінеті ректора підписали угоду про співпрацю між ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» і НАОМА, в 25 аудиторії центрального корпусу університету проведено лекцію-зустріч з академіком М. Стороженком, яка викликала неабиякий інтерес в молодіжному середовищі. На другому поверсі фойє Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка відбулась урочиста презентація твору «Передчуття Голгофи» за участі очільників області, духовенства та кількох сотень шанувальників образотворчого мистецтва.

Опісля, у виставковій залі Івано-Франківської обласної організації НСХУ відкрилась виставка учнів Миколи Стороженка «Від школи до храму».

Наступного дня, 11 березня, в Інституті мистецтв Микола Андрійович з учнями в 301 аудиторії провели майстер-клас – інсталювали простір в одному з кутів приміщення адаптувавши його до поліфункціонального використання. Це було, звичайно диво у виконанні Маестро. Кожен крок дійства мав логічне та емоційне пояснення. Важливо, що свідками цієї акції були кілька десятків студентів, які не могли приховати свого зачарування побаченим.
На ТРК «Вежа» Микола Андрійович взяв участь у півгодинній програмі «Ініціатива», яку транслювали в прямому ефірі.

В обідню пору, в одному із залів кінотеатру «Люм’єр» відбувся показ документального фільму про Миколу Стороженка.

Близько 17.00 ми поїхали до меморіального комплексу Дем’янів Лаз подивитись розписи, які свого часу, виконав Олесь Соловей.
Поважні гості відбули до Києва вечірнім поїздом.
Два дні насичені спілкуванням, два дні знайомств, виступів та інтерв’ю, два дні усмішок і обіймів.
Мав відчуття причетності до чогось особливого, до події в культурному житті рідного міста, яка запам’ятається назавжди.

12 квітня 2015 року в Неділю Христового Воскресіння, близько 21 год. пролунав телефонний дзвінок. З Києва дався чути Микола Андрійович. Він тричі вигукнув: «Христос Воскрес!». Я тричі відповів: «Воістину Воскрес!». Ми обмінялися привітаннями і побажаннями з нагоди найбільшого християнського свята.

Микола Андрійович мав чудовий настрій і згадував березневе перебування в Івано-Франківську, ділився творчими планами і, між іншим, сказав: «Ми ще повоюємо!» Говорив захоплено і багато своїм тихим теплим голосом. Раптом запитав: «Микольцю, як так сталося, що в Івано-Франківську ми зустрічали неймовірну кількість привітних людей з такими красивими обличчями і розумними очима?»
Я відповів миттєво: «Тому, що вас, Миколо Андрійовичу, люблять і дуже чекали». По той бік розмови запала тиша. Десь за півхвилини він сказав: «Я щодня згадую останню поїздку до Станиславова. Ми з хлопцями згадуємо. Дякую Вам, Микольцю!»

Через два дні Миколи Стороженка не стало – не стало видатного художника, вчителя, людини з великої літери з великим українським серцем.

І сьогодні в Івано-Франківську зустрічаю людей, які із захопленням, розчуленістю і теплотою згадують Миколу Андрійовича. Від когось із них я почув: «Ми бачили ангела на Землі».
Я не сперечаюсь.

Микола Якимечко, заслужений діяч мистецтв України